Святий Франциск і піст

<=== Поперед.

Друге Житіє
Тома з Челяно

Розділ ХV
Розсудливість святого Франциска

[608] 22. Однієї ночі одна з цих овечок, коли інші спали, почала кричати: "Помираю, брати, ось, помираю з голоду!" Мудрий пастир негайно встав і поспішив принести своєчасну допомогу хворобливій овечці. Наказав приготувати стіл, навіть з простим харчем, де вода, як і в багатьох інших випадках, заповнювала брак вина. Саме він почав їсти першим і запросив до цього обов"язку любові інших братів, аби бідолага не соромився.
З"ївши їжу з боязню Господньою, аби був довершеним акт любові, Отець виголосив до синів довгу промову щодо чесноти розсудливості. Наказав жертвувати завжди Богу жертву приправлену розсудливістю (пор. Дан 13, 52 ?), застерігаючи їх проникливо брати під увагу, в службі Божій, власні сили. Тому що, говорив, це те саме, що грішити - без поміркованості відбирати необхідне в тіла, так як і давати йому надмір, під впливом горла. Пізніше додав: "Найдорожчі, те, що я зробив, з"ївши, знайте, що було вчинено не з пристрасті, але з належної уваги та тому, що це мені було велено братерською любов"ю. Любов нехай вам буде за приклад, не їжа, тому що ця задовільняє горло, а та - дух".

Розділ ХСІV
Оскаржує себе в лицемірстві

[715] 131. Одного разу, коло Різдва, зібрався великий натовп для проповіді поблизу скиту Поджо (нота: Поджо Бустоне - Poggio Bustone - в Реатинській долині, valle Reatina, там Франциск вибрав собі місце на ерем - самітню - скит). Франциск розпочав таким чином: "Ви вважаєте мене святою людиною і тому ви прийшли сюди з побожністю. Отож, я вам визнаю, під час всього цього посту я споживав їжу, приправлену салом" (нота: мається на увазі піст Адвенту або святого Мартина - від свята Всіх Святих до Різдва, як пишеться в обох Уставах, розділ 3. В той час в піст не можна було споживати як приправу нічого іншого, як тільки олій, а власне він був протипоказаний Франциску із-за його хвороб).
І ось так багаторазово приписував горлу те, що, натомість, допускав хворобі.

Розділ ХСVІІ
Слова святого проти тих, що хвалять самих себе

[718] 134. Повторював часто братам: "Ніхто не повинен леститись несправедливими хвастощами з приводу тих вчинків, які навіть грішник міг би виконати. Грішник, - пояснював, - може поститись, молитись, плакати, терзати власне тіло. Але одна тільки річ йому неможлива: залишатись вірним своєму Господу. Власне з цього ми повинні хвалитись, якщо даємо Богу славу (Сир. 35, 10), яка Йому належиться, якщо, як вірні слуги, присвоюєму Йому все добро, що нам Він дарує.
Найгіршим недругом людини є його тіло: воно цілковито неспроможне продумати минуле, аби розкаятись, ані не вміє нічого передбачити, аби захиститись. Єдина турбота тіла - використати безсовісно теперішній час. А що найгірше, - додавав, - воно узурпує собі та присвоює на власну славу те, що не було дано йому, але душі. Тіло збирає похвалу із-за чеснот і схвалення, із-за чуваннь та молитв, зі сторони людей; нічого не залишає душі, навіть зі сліз шукає користь".

Розділ СХХХІІІ
Його співчуття до немічних

[761] 175. Виказував велике співчуття до немічних і чутливу турботу до їх потреб. Якщо час-від-часу доброта мирян присилала йому щось взміцнююче для його здоров"я (нота: дословно "elettuari": препарат, часто вживаний в тому часі, з різних компонентів, замішаних медом та різними сиропами), то він дарував його іншим хворим, в той час як він потребував його більше віж інших. Чинив власними їхні страждання і потішав їх словами співчуття, коли не міг їм допомогти.
Їв навіть в днях посту, аби немічні не червоніли і не соромився в людних місцях міста жебрати м"ясо для хворого брата.
Однак застерігав недужих зносити терпеливо незручності та не розпочинати сварок, якщо не були задоволені в усьому. Тому в одному Уставі (нота: мається на увазі Незатверджений Устав, розділ 10, текст цитується у вільній формі, не дословно) казав написати так: "Прошу всіх моїх немічних братів, аби в їхніх немочах не сердились ані непокоїлись проти Бога чи проти братів. Нехай не просять настирливо ліки, ані не прагнуть занадто вилікувати тіло, що є недругом душі та призначене швидко померти. За все нехай вміють складати подяку Богу (пор. 1 Сол 5, 18), аби бути такими, якими їх бажає Господь. Бо кого Бог призначив був для вічного життя (Ді 13, 48), тих повчає жалом лих та хвороб. Сказав бо: "Я докоряю і караю тих, що люблю" (Одкр 3, 19)".

[762] 176. Одного разу взнав, що один хворий брат хотів з"їсти трошки винограду. Він провів його у виноградник і, сівши під лозою, аби додати відваги, почав він сам їсти першим.

Далі ===>