[1095] 7. Хоча всіма своїми силами спонукав братів до суворого життя, (Франциск) також не любив тієї непримиримої строгості, що не привдягає нутро (пор. Кол 3, 12) милосердям і не приправлене сіллю розсудливістю.
Один брат, з причини надміру постувань, однієї ночі не міг зовсім спати, змучений голодом. Розуміючи милосердний пастир, що його овечка знаходилась в небезпеці, закликав брата, поклав перед ним трошки хліба та, щоб позбавити його сорому, він розпочав їсти першим, в той час як лагідно запрошував іншого їсти.
Брат відігнав сум'яття і взяв їжу з величезною радістю, так як, зі своєю пільністю та терпимістю, Отець позбавив його шкоди тіла і подав йому мотив великого повчання.
Зранку чоловік Божий зібрав братів та, відносно до того, що сталось цієї ночі, додав це розсудливе застереження: "Вам, брати, нехай буде за приклад не їжа, лише любов".
Повчив їх, пізніше, завжди наслідувати в змаганні за чесноту розсудливість, яка є її візником; не розсудливість, пропоновану обачністю людською, але ту, навчену Христом своїм пресвятим життям, що напевно є явним зразком досконалості.

[1096] 8. Людина, окрита тілесною неміччю, не в змозі - казав він - наслідувати непорочного Агнця з такою досконалою чистотою, яка б захистила його від будь-якого бруду. Тому ті, хто уважно ставляться до досконалості, повинні очищатись кожного дня в купелі сліз. І він сам давав цього доказ.
Незважаючи на те, що вже осягнув був незвичайну чистоту серця й тіла, не переставав очищати очі свого духа потоком сліз, незважаючи на шкоду, яку терпіли від них очі тіла. Бо дійсно, внаслідок постійного плачу захворів на одну дуже важку хворобу очей. Отож лікар старався переконати його, щоб він перестав плакати, якщо хоче уникнути сліпоти.
Але святий відказував: "О брате лікарю, не можна, з любові до зору, який маємо спільно з мухами, віддаляти від нас, навіть на малій мірі, вічне світло, яке приходить нас навідати. Дар зору не отримав дух для добра тіла, але отримало тіло для добра духа".
Вважав за краще, очевидно, втратити світло очей, ніж придушити побожність духа, затримуючи сльози, які очищують внутрішнє око і чинять його здібним бачити Бога.


[1105] 3. Дуже часто поступав таким чином, щоб казатись на зовні посудиною загибелі (пор. Пс 30, 13), і таким чином мати, в середині себе, духа освячення.
Часто, коли натовп його вихваляв, говорив так: "Я можу ще мати синів й дочок: не хваліть мене, ніби я вже забезпечений! Не треба нікого хвалити, коли не знається, як закінчиться".
Так говорив своїм шанувальникам; а собі самому натомість: "Якби Всевишній дав якомусь розбійнику всі ці так великі дари, о Франциску, то він був би більш вдячним від тебе".
Говорив часто братам: "Ніхто не повинен одурювати себе самого, возвеличуючи себе несправедливо, із-за речей, які може робити навіть грішник. І справді, грішник може поститись, молитись, плакати і терзати власне тіло. Тільки це не може робити: бути вірним своєму Господу. Отож, ми повинні хвалитись тільки в цьому випадку: якщо віддаємо Богу славу, бо вона Його; якщо служимо Йому з вірністю; якщо приписуємо Йому все те, що Він нам дарує".

Далі ===>