Фонтеколомбо (Fonte Colombo або Fontecolombo)

Анджело Кларено

Книга скорбот
Устав у Фонтеколомбо

[ФД 2578] Так як з нескінченними, покірними проханнями та запальними поривами (Франциск) благав, щоб зберіг свій Орден вдячним Богу та для впевненості спасіння всіх своїх братів, присутніх та майбутніх, Всевишній вислухав молитви свого слуги і сказав йому: "Франциску, йди й укрийся в одному пустинному місці на сорок днів, упорядкуєш свій Устав та, як просиш, подам тобі короткі, ясні та впевнені засоби, які впровадиш до нього; дякуючи їм порушники відчуватимуть каяття за власну підлість в своїй совісті, і переді Мною та Моєю Церквою не матимуть оправдання; в той час як горливі та ті, хто зберігатимуть чистоту Уставу, отримають впевнене свідоцтво щодо його чистого й вірного виконання, і не зможуть сумніватися щодо твого наміру, що він є згідно Моєї волі".
Це сталося перед тим, як він зрікся посади міністра, щоб посвятитися собі та Богу, та перед тим, як довірити, як було сказано, Орден міністрам.
2179 Отож він усамітнився, згідно з об’явленням, отриманим від Господа, й закрився в пустельні Фонте Коломбо, в келії, що знаходилас в заглибленні скелі, що нижче того місця. До нього мали доступ лише двоє братів: брат Леон з Ассізі та брат Боніціо з Болонії, котрих він взяв за товаришів. Там, за Христовим об’явленням, він написав Устав, нічого не додаючи від себе: писав у ньому лише те, що Христос Ісус об’являв йому з неба.
В той час як цей Мойсей (Франциск) перебував в сопричасті з Богом, брат Ілля зі своїми послідовниками та деякими міністрами, хвилюються і тремтять; зважаючи, що не відважуються виступати проти нього відкрито, віднімають тайкома чи укрито Устав у святої Божої людини, брата Леона, котрий зберігав його за дорученням святого, і ховають його, думаючи таким чином перешкодити святим намірам святого Франциска: представити Найвищому Понтифіку Устав, написаний згідно зі словом, об’явленим йому Христом з неба, щоб отримати його затвердження. Ті, із затьмареним розумом, котрі задумували ці речі, не хотіли чути про серйозність їх самовпевненої нечесті ані про те, що протиставляючи власну волю натхненням та Божим наказам, чинили гріх ворожіння та опору послуху; більш того, злочин ідолопоклонства, не дотримуючись (1Сам 15,23) слів святого законодавця, даного їм з неба.
Свята людина зрозуміла, що серйозність нечесті, вчиненої братами, походить із заздрості демонів та, натхнений Христом, доброта якого не перемагається злобою людей, знову пішов на те місце і посвятив Богу ще один піст. Там, натхнений Христом, майже як інший Мойсей, знову повернувся до написання тими самими словами Уставу, злісно викраденого через провину своїх, зачатий та складений пальцем Живого Бога (Вих 31,18).