Франциск і Святе Письмо

Переходимо до другої частини: свідоцтва біографів та інші свідоцтва, що торкаються відносин Франциск - Біблія.

ПЕРШЕ ЖИТІЄ
Тома з Челяно

Розділ ІХ
Франциск відновлює церкву Матері Божої Порціунколі;
пізніше, слухаючи уривок з Євангелії, залишає все
і придумує одяг для своїх братів

[356] 22. Але одного дня, коли в цій церкві читався уривок Євангелії відносно мандату, довіреного Апостолам для проповідування, Святий (Франциск), який був присутній і здогадався тільки про його загальний сенс, після Меси попросив священика вияснити йому уривок. Священик прокоментував йому пункт за пунктом і Франциск, почувши, що учні Христові не повинні мати ні золота, ні срібла, ні грошей, ні носити торби, ні хліба, ні посоху для дороги, ні мати взуття, ні дві туніки, але тільки проповідувати Царство Боже та покаяння (Мт 10, 7-10; Мк 6, 8-9; Лк 9, 1-6) (це могло відбутись чи 12 жовтня 1208 року - свято св.Луки, чи 24 лютого 1209 року - свято св.Матія, коли читалась Євангелія "місії апостолів"), відразу, возрадувавшись Святим Духом, вигукнув: "Цього бажаю, цього прошу, цього жадаю робити всім серцем!"

Отож поспішає святий отець, весь переповнений радістю, реалізувати спасенне застереження; не зносить затримки жодної у вірному виконанні того, що почув: відв"язує з ніг взуття, залишає свій посох, задовільняється однією тільки тунікою, замінює свій пояс мотузкою. Від цього моменту приготовлює собі одяг, що відтворює образ хреста, щоб тримати далеко всі спокуси демона; і робить її якнайшорсткішою, щоб розіп"яти тіло і всі його пороки (Гал 5, 24) й гріхи, і настільки убогою і простацькою, що було неможливо світові її позаздрити!

Бо він ніколи не був глухим слухачем Євангелії, але, довіряючи гідній похвали пам"яті все те, що слухав, намагався зі всією пильністю виконувати його буквально.

[466] 84. Його (Франциска) найвищим прагненням, його пануючим прагненням, його найнепохитнішою волею було дотримуватись досконало та завжди святого Євангелія і вірно наслідувати зі всією пильністю, зі всією старанністю, зі всім поривом душі й серця доктрину і приклади Господа нашого Ісуса Христа (пор. Незатв.Уст., розд. 1-2 і 22, 41).
(Цей уривок ФД знайдете серед перекладів "Франциск і Різдво Христове").

ДРУГЕ ЖИТІЄ
Тома з Челяно

Розділ LXVIII
Його знання і пам"ять

[689] 102. Не дивлячись на те, що ця блаженна людина не отримала жодної формації людської культури, однак, повчений мудрістю, що сходить від Бога (пор. Кол 3, 1-3) і, опромінений сяйвом вічного світла, мав дуже високе розуміння Писань. Його розум, чистий від будь-якої плями, проникав в темряви містерій (пор. Кол 1, 26), і те, що залишається недоступним для знань вчителів, було відкрите почуттям закоханого.

Час від часу читав в Святих Книгах і висікав незгладимо в серці те, що навіть тільки один раз вкладав в душу. "Для нього пам"ять займала місце книг" (цитата взята з "Житія святого Антонія, абата" святого Атаназія), тому що його вухо, навіть за одним разом, впевнено уловлювало те, що почуття медитувало з побожністю. Твердив, що цей спосіб засвоювання і читання - єдиний плідний, а не той - консультувати тисячі й тисячі трактатів. Вважав справжнім філософом того, хто нічого не протиставить прагненню вічного життя. Твердив теж, що доходить легше від людських знань до Божого знання (пор. Припов 2, 5) той, хто, читаючи Писання, досліджує його більш з покорою, чим із зарозумілістю. Часто розв"язував одним тільки реченням запутані проблеми та без марнування слів виказував великий розум і глибоку проникливість.

Розділ LXХI
Заохочений до читання Писання, викладає брату, яким є його наука

[692] 105. Франциск був хворий і наповнений болем з кожної сторони. Побачивши його в такому стані, один з його товаришів сказав: "Отче, ти завжди знаходив укриття в Писаннях; завжди вони тобі давали засіб на твої болі. Прошу тебе, і тепер нехай зачитають тобі щось з пророків: може твій дух возрадується в Господі (пор. Лк 1, 47)". Відповів Святий: "Це добре - читати свідоцтва Писання і добре шукати в них Господа нашого Бога. Але, що відноситься до мене, то я вже стільки багато взяв з Писання, що мені більш чим вистачає для моїх медитацій та роздумів. Я не потребую більше, сину: я знаю Христа убогого й Розп"ятого (1 Кор 2, 2)".

[694] 107. Проповідник Євангелія Франциск, коли проповідував неосвіченим людям, вживав прості й матеріальні вислови, добре знаючи, що більш, чим слова, необхідна чеснота. Однак поміж людьми духовними і більш освіченими видобував зі серця слова глибокі, що давали життя. Небагатьма словами пояснював те, що було невисловне, і, доєднуючи рухи й вогняні жести, притягував всіх до небесних висот.

Не послуговувався хитросплетенням поділів (нота: риторика навчала "поділу", тобто спосіб упорядковувати думки та слова, щоб вразити і переконати слухачів), тому що не упорядковував промови, які не видумував сам (нота: в значенні, що промови були натхнені Святим Духом). Його слову давав голос сили (пор. Пс 67, 34) Христос, справжня сила і мудрість.
Один медик, людина освічена і красномовна, сказав одного разу: "В той час, як утримую в пам"яті слово за словом проповіді інших, тільки висковзує те, що Франциск каже в своєму надмірі. І якщо стараюсь пам"ятати де-які слова, вони не здаються мені більши тими самим, які спочатку сочилися з його уст (пор. Пісня Пісень 4, 11)".

Розділ СХLVII
Як мудрі повинні присвячуватись навчанню.
Святий з"являється одному товаришу,
що присвятився був проповідуванню

[781] 195. (Франциск) Відчував живий смуток, якщо хтось присвячувався науці, занедбуючи чесноту, особливо якщо не залишався непохитним в тому покликанні, в якому був, коли на початку був покликаний (пор. 1 Кор 7, 20.24). "Мої брати, - казав, - що дають себе зачарувати привабністю науки, знайдуть пустими руки в день відплати (пор. Ос 9, 7). Я б волів, щоб вони зміцнились більше чеснотами, щоб таким чином мати зі собою Господа в тривозі, коли надійде година випробування (пор. 2 Хрон 15, 4; Пс 36, 39). Бо, - продовжував, - надходить таке випробування, що книги, непригідні для нічого, будуть покинуті у вікнах та коморах" (де-хто перекладає не дословно у вікнах, а за сенсом - у шафах, бо власне у вікнах зберігались різні речі).

Він не казав цього тому, що йому було неприємним вивчення Писання, але для того, щоб відволікти всіх від надмірного клопотання навчитись і тому, що волів, аби всі були добрими через любов, ніж розумниками через цікавість".
Передчував також, що незабаром прийде час, коли знання стануть нагодою до руїни, і навпаки: стане подтримкою духа - зайняття духовним життям.
[782] Один брат лаїк прагнув мати псалтир і попросив на нього дозвіл у Франциска. Та він замість псалтиря подав йому попіл.
(Брат лаїк - важко перекласти: просто брат, не-священик).
[783] Одному своєму товаришу, що присвячувся був проповідництву, з"явився у візії після смерті і заборонив це йому, наказуючи наслідувати шлях простоти. І Бог свідок, що після цієї візії той брат відчув таку насолоду, що багато днів мав враження, що безпосередньо у вусі йому звучать слова Отця, орошуючі росою.

Розділ СLХII
Заохочення і благословення братів перед смертю

[806] 216. Опісля Святий підніс руки до неба (пор. 2 Хр 6, 13), славлячи свого Христа, бо міг вільним піти до нього, без жодних перешкод.

Але щоб показати, що у всьому був досконалим наслідовником Христа, свого Бога, полюбив аж до кінця (Йо 13, 1) своїх братів і синів, котрих полюбив був від початку.

Закликав всіх братів, присутніх в домі, і, шукаючи як пом"якшити біль, що показували з приводу його смерті, заохочував їх, з батьківським подчуттям, до любові Бога. Затримався довший час над чеснотою терпеливості і над обов"язком дотримуватись убогості, радивши понад усі інші норми святе Євангеліє. Після, коли всі брати були зібрані навколо нього, витягнув свою правицю над ними і поклав її на голову (пор. Бут 48, 14-22) кожного, розпочинаючи від свого вікарія: "Прощайте, - сказав, - ви всі, сини мої, живіть в страсі Господнім (Ді 9, 31) і утримуйтесь в ньому завжди! І так як приближується година випробування і страждання, блаженні ті, що витримають (пор. Мт 10, 22) в тому, що розпочали! Бо я поспішаю до Бога і довіряю вас всіх його благодаті". Та благословив в присутніх також і всіх братів, де б не перебували у світі (пор. 2 Кор 1, 12), як і тих, що прийшли б після них аж до кінця віків (пор. Дан 7, 18).

Далі ===>