Мир та добро!
 
Бог мій і все !

+  Хрест Господній та Франциск  - дар стигматів +

<=== Поперед.

  Більша Легенда святого Бонавентури з Баньйореджо 

Розділ ХІІІ

 Священні стигмати

[1222] 1. Франциск, ангельська людина, ніколи не переставав практикувати добро. Більш того, подібно як ангельські духи на сходах Якова, або возносився до Бога, або сходив до ближнього. Час, уділений йому для здобуття заслуг, навчився розділяти його з великою кмітливістю: частину його витрачав в апостольських трудах для свого ближнього; частиного його присвячував спокою та екстазу споглядання.
Тому, після того, як займався, згідно з вимогами часів та місць, забезпеченням спасіння інших, полишав гамір натовпів та шукав самотності, з її тайною та її миром: там, присвячуючись вільніше (свободніше) Богу, вичищував з душі кожне найменше зернинко пилу, яке контакт з людьми залишав йому.

[1223] Два роки перед тим, як віддати дух Господу, після багатьох та різних трудів, Боже Провидіння веде його на самотність окремо та заводить на високу гору (Мт 17,1), що називається горою Верною.
Тут він розпочав, згідно зі своєю звичкою, постити на честь святого Архангела Михаїла, коли почав відчувати, як його переповнює з більшою щедрістю солодкість небесного споглядання, запалений ще живішим полум’ям небесних прагнень, більш наповнений даром небесних щедрот. Возносився до тих висот не як НАСТИРЛИВИЙ (невыдповыдний) досліджувач ВЕЛИЧі, що пригнічується славою, але як вірний та мудрий слуга (Мт 24,45), що старається шукати Божу волю, до якої жадав з найбільшим завзяттям достосуватися у всьому та цілком.

[1224] 2. Йому, отож, було сказано внутрішньо божественним голосом, що, у відкритті Євангелії, Христос об’явить йому що Бог більше би прийняв у ньому та від нього.
Тому, після того, як дуже побожно помолився, він взяв з вівтаря священну книгу Євангелій та казав відкрити її в ім’я Пресвятої Трійці своєму товаришу, людині дійсно богобоязливій та святій.
Відкриваючи книгу триччі, завжди натикався на Страсті Господні: тому людина, наповнена Богом, зрозуміла, що як він наслідував Христа у вчинках Його життя, так само повинен бути подібним (КОНФОРМЕ) до Нього в стражданнях та в болях Страстей, перед тим як перейти з цього світу (Йн 13,1).
І хоча це його тіло, яке в минулому витримало стільки відреченнь та носило безперервно хрест Господній, вже не мало сил, він не відчув жодного страху, більш того, відчуло себе енергійніше оживленим в ставленні чола мучеництву. В ньому неприборкана пожежа любові до доброго Ісуса розвинулася в полум’я та вогонь любові так сильно, що води великі не могли загасити її (Пп 8,6-7).

[1225] 3. Серафимський запал прагнення, отож, превозносив (СОПРАЕЛЕВАВА) його в Богові та солодке відчуття співстраждання преображувало його в Того, хто забажав, з надміру любові (Еф 2,4), бути розп’ятим.
Одного ранку, в наближенні до свята Торжества (Прославлення) Святого Хреста, коли молився на схилі гори, побачив Серафима, з шістьма крилами так розпаленими як і яскравими, що спускався з небесних висот: він швидким летом наблизився, ширяючи у повітрі, до Божої людини, і тоді показалося серед його крил зображення розп’ятої людини, що мала руки й ноги витягнуті у формі хреста та прибиті до хреста. Двоє крил возносились над її головою, двоє простягалися для лету і двоє покривали все тіло.
Побачивши це, він був сильно вражений, в той час як радість, змішана зі смутком, наповнювала його серце. Відчував радість ізза ніжного (ДЖЕНТЫЛЕ АТТЕДЖЯМЕНТО) ставлення, з яким відчував, що дивиться на нього Христос під виглядом серафима; але споглядаючи Його прибитим до хреста, його душу прошивав меч (пор. Лк 2,35) болісний співстраждання.
Вдивлявся, наповнений подивом, в це видіння так таємниче, свідомий, що неміч страстей не могла абсолютно співіснувати з духовною та безсмертною природою серафима. Але з цього нарешті зрозумів, дякуючи Божому одкровенню, ціль, заради якої Боже Провидіння показало його погляду це видіння, тобто дати йому заздалегідь пізнати, що він, приятель Христа, мав бути весь преображений у видимий образ розп’ятого Христа, не через мучеництво тіла, але через вогонь духа.

[1226] Зникаючи, видіння залишило йому в серці чудесний жар та образ знаків настільки ж чудесних залишило витиснені в його тілі. Бо відразу на його руках та на його ногах почали з’являтися знаки цвяхів, подібні до тих, що тільки-що перед цим він бачив в образі розпятої людини.
Руки й ноги, саме посередині, виглядали пробиті цвяхами; шапочки цвяхів появилися у внутрішній частині рук та у верхній частині ніг, в той час як кінчики цвяхів виступали з протилежного боку. Шапочки на руках й ногах були круглими та чорними; а кінчики були видовженими, загнутими назад і якби обрубаними (РЫБАТТУТЕ), та виходили із самого тіла, виступаючи над рештою тіла.
Правий бік був якби пробитий списом та покритий червоним рубцем, що часто кровоточив святою кров’ю, просякуючи туніку та штани.




  Перше Житіє Томи з Челяно 
Розділ ІХ
Плач і радість братів, що захоплюються в ньому знаками розп'яття.
Крила серафима

[519] 114. О незвичайний дар та знак особливого уподобання, що солдат удостоєний тієї самої славної зброї, що личить за своєю винятковістю лише самому царю! О чудо, гідне вічної пам’яті, о чудесне таїнство, гідне вічної та побожної пошани, тому що воно представляє видимим чином нашій вірі невимовну тайну, через яку кров непорочного Агнця, б’ючи струмками з п’яти ран, омив гріхи світу! О неперевершена пишність цього оживляючого хреста, що дає життя мертвим, тягар якого тисне так ніжно і ранить з такою солодкістю, що в ньому мертве тіло знову оживає, а хворий дух набирається знову сил! Як покохав тебе він, якщо ти його так чудесно приоздобив! Нехай буде благословенний і прославлений Бог, єдиний та мудрий, котрий відновлює свої чудеса та повторює прекрасні діла, аби заспокоїти уми слабких новими об’явленнями та з допомогою видимих чудес здобути душі для любові невидимих речей! О чудове й солодке розпорядження Бога, котрий, щоб уникнути будьякого сумніву щодо новизни чуда, вчинив перш з милосердям в Тому, хто приходив з неба те, що потім мав би виконати в людині, що жила на землі! І дійсно Отець милосердя (2Кор 1,3) забажав показати, якої нагороди достойний той, хто старатиметься кохати Його з усього серця: а саме, бути прийнятим до сонму небесних духів, найобраніших та найближчих до Бога (пор. Іс 6,2).
[520] Цю нагороду також й ми, без жодного сумніву, зможемо осягнути, якщо - як Серафим - триматимемо два крила над головою, тобто якщо, за прикладом блаженного Франциска, збережемо у кожній добрій справі чистоту наміру та правість діяння, та, скеровуючи це до Бога, старатимемося невтомно подобатися у всьому лише Йому. Необхідно, що ці крила були поєднаними, покриваючи голову (Єз 1,23), тому що Отець світла не вподобає добрий вчинок, якщо він не поєднаний з чистотою наміру, більш того, саме навпаки, як це Він сам сказав: "Якщо твоє око здорове, то все твоє тіло буде освітленим, але якщо твоє око мутне, то твоє тіло буде в темряві” (Мт 6,23). Бо справді, просте око це не те, котре не бачить того, що треба бачити, з приводу браку знання істини, як і не те, котре дивиться на те, що не потрібно бачити, бо не має чистого наміру; у першому випадку воно не просте, а сліпе, а в другому - зле. А пір’я цих крил означають любов милосердного Отця, що спасає, та острах Господній, що страшно судить; два наставлення, ці, які повинні відокремити душі обраних від земних речей, приглушуючи злі нахили та наказуючи чисті почуття.
Другою парою крил необхідно літати, щоб виконувати подвійну заповідь любові щодо ближнього: потішати душу Словом Божим та допомагати тілу матеріальними засобами. Важко їм поєднатися, бо дуже рідко одна єдина особа може присвятитися обом завданням; їхнє пір’я представляють різні вчинки, які вимагаються, щоб виконувати функції поради та допомоги ближньому.
Останні два крила мають покривати тіло, оголене із заслуг; а це стається кожного разу, коли воно, оголене з причини гріха, знову зодягається невинністю через покаяння та сповідь. Їхнє пір’я це всі ті різні почуття, викликані відразою до провин та прагненням справедливості.
[521] 115. Все це досконало виконав блаженний отець Франциск, котрий мав вигляд і форму Серафима, та, триваючи жити розп’ятим, заслужив літати на висотах небесних духів. І дійсно він ніколи не відірвався від хреста, тому що ніколи не ухилився від жодного труду та страждання, щоб лише могти виконати в собі та з собою волю Господню.
[522] Це знають дуже добре брати, котрі жили з ним, як кожного дня, ба кожного моменту, на його устах спливав спомин Ісуса; з якою м’ягкістю та солодкістю він говорив до Нього, з якою ніжною любов’ю розмовляв з Ним. Уста промовляли з повноти серця (Мт 12,34) і те джерело освітленої любові, що його наповнювало всередині, переливалося також й на зовні. Він був справді дуже зайнятий з Ісусом. Ісуса носив завжди у серці, Ісус на устах, Ісус у вухах, Ісус в очах, Ісус в руках, Ісус у всіх інших частинах тіла. Скільки разів, коли сидів за обідом, чуючи чи вимовляючи чи думаючи про Ісуса, забував про дочасну їжу і, як читається про одного святого, "дивлячись не бачив, а слухаючи не чув". Більш того, багато разів подорожуючи і роздумуючи чи співаючи Ісуса, забувався, що він подорожує та затримувався, запрошуючи всі створіння до прославлення Ісуса. Саме тому, що носив й зберігав завжди у серці з чудесною любов’ю Ісуса Христа, і того розп’ятого, був відзначений славно більше від будь-кого іншого Його образом, який він мав благодать споглядати під час екстазу в невимовній та незглибленій славі, що сидить "праворуч Отця", з Яким однаково всевишній Син Всевишного, разом зі Святим Духом живе і царює, перемагає та володарює, Бог вічно славний, на всі віки вічні. Амінь!
  Допомога
Буду радий Вашим зауваженням, питанням, думкам.
:)

Відвідайте офіційну сторінку Провінції францисканців в Україні - www.ofm.org.ua

Copyright 2007 бр.Патрик Оліх, францисканець :)