Хрест Господній в житті та духовності святого Франциска

<=== Поперед.

Лист до вірних
(Друга рецензія)

[179] ¹ В ім"я Господнє, Отця і Сина і Святого Духа. Амінь.
Всім християнам богупосвяченим, клірикам та світським, чоловікам і жінкам, всім мешканцям цілого світу, брат Франциск, їхній слуга і підданий, глибока пошана, мир з неба і щира любов у Господі.

[180] ² Так як я слуга всіх, я повинен служити всім і подавати благоуханні слова мого Господа. ³ І тому, беручи під увагу, що не можу відвідати особисто кожного з приводу хвороби та слабості мого тіла, вирішив переказати вам, з допомогою цього листа та послання, слова Господа нашого Ісуса Христа, який є Словом Отця, та слова Духа Святого, які є духом і життям (Іо 6, 63).

І.
Слово Отця

[181] ⁴ Найвижчий Отець небесний через свого святого ангела Гавриїла (пор. Лк 1, 31) звістив це Слово Отця, так гідне, так святе і славне, в лоні святої і славної Діви Марії та від Її лона отримало справжнє тіло нашої людскості та слабкості.

[182] ⁵ Він, що був багатим (2 Кор 8, 9) понад усе інше, захотів вибрати на цьому світі, разом з блаженнішою Дівою, своєю матір"ю, убогість.

[183] ⁶ І, будучи близько пасії (пор. Мт 26, 17-20; Мк 14, 12-16; Лк 22, 7-13), звершив пасху зі своїми учнями. І, взявшии хліб, склав подяку, благословив його і розломив його, кажучи: "Беріть і їжте його, це - моє тіло" (Мт 26, 26). ⁷ І взявши чашу, сказав: "Це - моя кров нового завіту, яка за вас і за багатьох буде пролита на відпущення гріхів" (Мт 26, 27). ⁸ Опісля молив Отця, кажучи: "Отче, якщо це можливо, нехай відійде від мене ця чаша". ⁹ І Його піт став подібним до крапель крові, що стікає на землю (Лк 22, 44). ¹⁰ Склав однак свою волю у волю Отця, кажучи: "Отче, нехай станеться Твоя воля; не як я хочу, але як хочеш ти" (Мт 26, 42; 26, 39).

[184] ¹¹ А волею Його Отця була такою, щоби Його Син, благословенний і славний, якого Він нам дарував та який народився для нас, пожертвував самого себе, через власну кров, яко пожертвування та жертва на вівтарі хреста, ¹² не за себе, бо через Нього були створене все (пор. Іо 1, 3), але на спокуту наших гріхів, ¹³ залишаючи нам приклад, щоб ми наслідували Його сліди (1 Пт 2, 21). ¹⁴ І бажає, щоб всі ми були спасенні через Нього та отримували Його чистим серцем та нашим невинним тілом.

[185] ¹⁵ Але мало тих, хто бажають Його прийняти і бути спасенними через Нього, незважаючи на те, що Його ярмо приємне та Його тягар легкий (пор. Мт 11, 30).

(Текст цілого листа по-італійськи)

Перше житіє
Томи з Челяно

Розділ ХVІІ
Блаженний Франциск навчає братів молитись.
Їх послух та невинність.

[399] 45. В тому часі брати просили його наполегливо, аби навчив їх молитись, тому що, поводжуючись з простотою духа, не знали ще літургічного требника. І він відповів: "Коли молитесь, кажіть: Отче наш!" (Мт 6, 9; Франциск склав для себе та для братів парафразу Господньої молитви, якою молився в кожну "годину". Навіть після впровадження обов"язку молитись літургійну молитву требника брати продовжували звичай молитись молитву Господню) і: "Поклоняємось Тобі, о Христе, в усіх Твоїх церквах, що по всьому світі, і благословляємо Тебе, бо Твоїм святим хрестом Ти відкупив світ" (нота: ця молитва упоминається також в Заповіті Франциска - див. тут). І самі учні набожного вчителя зобов"язувались дотримуватись цього з усією старанністю, тому що мали за ціль досконало виконувати не тільки братерські поради та його накази, але навіть його таємні думки, якщо були в змозі якимось чином вгадати їх.

[400] І дійсно блаженний отець навчав їх, що справжній послух відноситься до думок не менше як до виражених слів, до прагнень не менше як до наказів. Тобто: "Якщо якийсь підвладний брат ще перш, ніж почув слова наставника, здогадується про його намір, то відразу повинен приготуватись до послуху і виконати за найменшим знаком те, що буде здаватись йому волею наставника" (пор. Застереження 3).

[401] Вірні спонуканням Франциска, вони кожного разу, як проходили поблизу якоїсь церкви чи навіть помічали її здалека, вклонялись в тому напрямку та, похилені тілом та душею, поклонялись Всемогутньому, промовляючи: "Поклоняємось Тобі, о Христе, в усіх Твоїх церквах". І, річ не менш гідна подиву, так само чинили, де б їм не траплялось бачити хрест чи форму хреста, на землі, на стінах, між деревами, на огорожах.

[402] 46. Були так наповнені святою простотою, невинністю, чистотою серця, що не знали будь-якої роздвоєності. Як єдиною була їхня віра, так само царювала серед них єдність душ, одностайність намірів та звичаїв, та сама любов, практикування чеснот, милосердя вчинків, гармонійність думок.

[403] Вибрали були на сповідника одного єпархіального священика, котрий був сумнозвісним своїми непомірними провинами та гідний презирства від усіх з причини своєї зіпсутої поведінки; але вони не бажали вірити в зло, яке говорили про нього, і продовжували визнавати йому власні гріхи, виказуючи йому належну пошану. Більш того, одного дня сталось так, що той священик, або, можливо, якийсь інший, сказав одному з них: "Остерігайся, брате, аби не бути лицеміром"; той брат й дійсно почав вважати себе лицеміром і, із-за глибокого болю, який відчував, не міг віднайти спокій ні вдень ні вночі. Іншим, які запитували його про причину так незвично численних зітхань та смутку, відповідав: "Один священик сказав мені ось так і я настільки засмучений, що не можу думати ні про що інше". Його вмовляли, утішаючи, не вірити тим словам; але він відрікав: "Що ви говорите, брати? Чи може священик сказати фальш? Якщо священик не може ошукувати, то необхідно вірити що те, що мені сказав, є правдою". І перебував довго в такій простоті, аж поки сам Франциск запевнив його, пояснюючи йому слова священика і оправдовуючи, з мудрою проникливістю, його намір. Не було сум"яття, як би великим воно не було, в душах співбратів, яке, на його вогняне слово, не зникло і повертався спокій.

Цей фрагмент по-італійськи.

Далі ===>