[1586]
38. Під час своєї хвороби очей, (Франциск) був так вимоватий болями, що
одного дня котрийсь з міністрів підсказав йому: "Брате, чому б твоєму
товаришу не почитати тобі якийсь фрагмент Пророків чи інші уривки з
Писання? Твій дух би розрадувався і отримав би безмірну потіху". Знав
бо, що Франциск відчував велике щастя в Господі, коли йому читали
священні Писання.
Але святий відповів: "Брате, я находжу кожного дня велику насолоду і
потіху, припоминаючи і медитуючи приклади покори Сина Божого; навіть
якби я жив аж до кінця світу, то мені не треба було б слухати чи
медитувати інші фрагменти Писань".
Прикликував у пам"яті і повторював братам той вірш Давида:
Душа моя відказується бути потішеною
(Пс 76, 3). Зобов"язаний бути, як часто твердив, взірцем і прикладом
всім братам, не хотів приймати ліки у своїх хворобах, більш того,
відкидав навіть необхідну їжу. Щоб залишитись вірним цій програмі, був
жорстким з власним тілом, як коли здавалось, що почував себе добре (в
той час як був завжди слабким і хворобливим), так і під час своїх
немочей.
Книги брата міністра
[1621]
69. Коли (Франциск) повернувся із заморських країв, один міністр почав
дискутувати з ним про розділ убогості, бажаючи пізнати його думку та
його волю щодо цього аргументу. В тогочасному Уставі був написаний один
розділ щодо заборон святої Євангелії, наприклад та, що каже:
Не будете нести нічого на вашому шляху (Лк 9, 3) і тд.
Відповів йому Франциск: "Моя думка така: брати не повинні би мати
нічого окрім туніки, мотузки і штани, як наказує Устав, та взуття для
тих, хто змушений необхідністю".
Відрік міністр: "Що маю я робити, бо маю багато книг, що коштують понад
п"ятьдесят лір?" Сказав це тому, що хотів їх тримати надалі зі
спокійним сумлінням та тому також, що до цього дня мучили його докори
сумління мати стільки книг зі собою, знаючи, що Франциск інтерпретував
так строго розділ про убогість.
І Франциск: "Брате, я не можу і не повинен йти проти мого сумління і проти дотримання святої Євангелії, нами сповіданою".
На ці слова міністр припав духом. Святий, побачивши його пригнобленим,
сказав йому з жаром духа, звертаючись в його особі до всіх братів: "Ви,
менші брати, придаєте значення, щоб люди вважали і називали вас тими,
хто дотримуються Євангелії, але насправді ви хочете утримати ваші
багатства!"
(гра слів по-італійськи: osservare - conservare).
[1622] Міністри, хоча й знали, що по Уставу були зобов"язані дотримуватись Євангелії, прибрали з нього той розділ, де було написано:
Не будете нести нічого під час вашого подорожування (Лк 9, 3); піддаючись ілюзії, що не зобов"язані дотримуватись євангелічної досконалості.
Франциск, знаючи це скасування Святим Духом, сказав у присутності
кількох братів: "Вірять брати-міністри обманути Бога і мене. Добре, для
того, щоб всі брати знали й розуміли, що вони зобов"язані дотримуватись
досконалості святої Євангелії, хочу, аби на початку і в кінці Уставу
було написано, що брати повинні дотримуватись святої Євангелії Господа
нашого Ісуса Христа. І для того, щоб були без оправдання перед Богом,
хочу з допомогою Господа дотримуватись завжди і реалізувати в моїй
поведінці ідеал, який Бог мені об"явив для спасіння моєї душі та для
добра братів".
І справді він дотримувався Євангелії буквально, від часу, коли почав мати братів, аж до дня своєї смерті.
Псалтир новіція
[1623]
70. Іншого разу, був один брат новіцій, що вмів читати, не дуже добре,
псалтир. Так як йому подобалось читати, попросив у генерального
міністра розрішення мати псалтир, і йому було дозволено. Однак він не
хотів його тримати без особливого дозволу Франциска, тому що чув, що
Святий не бажав, аби його брати були спраглі знань та книг, але навчав
їх, аби захоплювались здобувати й володіти чистою і святою простотою,
духом молитви і пані Убогістю: чесноти, які уформували святими перших
братів. На його думку, найпевніший шлях до спасіння душі була такий.
Не те, що він нехтував чи дивився злим оком на святу науку; навпаки,
він щиро шанував вчених людей, що були в Ордені, і всіх освічених
людей; він навіть написав у своєму Заповіті: "Всі богослови та ті, хто
подає нам Божі слова, ми повинні їх шанувати і поважати як тих, хто нам
подає дух і життя" (пор.
Зап 13;
2 Чел 163).
Але передбачаючи майбутнє, знав Святим Духом і постійно проголошував
братам, що "багатьох, під претекстом навчання інших, покинуть їхнє
покликання, тобто чисту і святу простоту, святу молитву і нашу пані
Убогість.
І станеться, що власне коли вони вважали, що насякнули найбільшою
побожністю і запалали любов"ю Божою з пізнанням Писання, саме відтоді
залишаться внутрішньо холодні і майже пусті, тому що втратили нагоду
жити їхнім ідеалом. І боюся, щоб їм не було забрано навіть те, що
здається їм мати, зраджуючи їхнє покликання".
Знання надимає, любов будує
[1626]
72. Одного дня, коли Франциск прибув до пустельні, де жив той новіцій,
про якого говорилось вище, той промовив до нього: "Отче, було б для
мене великою втіхою мати псалтир. Отож, хоча генеральний міністр дав на
нього дозвіл, я хотів би тримати його з твоїм розрішенням".
Франциск дав йому таку відповідь: "Імператор Карл, Орландо і Олів"єро,
всі рицарі і хоробрі вояки, що були відважними в боях, переслідуючи
невірних з великим потом і напруженням аж до смерті, отримали над ними
славну пам"ятну перемогу, і на кінець ці святі мученики впали в битві
за віру Христову. Але зараз багато тих, що єдиним розказуванням їхніх
подвигів, хочуть отримати честь і славу від людей".
У своїх Застереженнях він пояснив значення цих слів, пишучи: "Святі
виконали подвиги, а ми, розказуючи і проповідуючи їх, претендуємо
отримати за них честь і славу" (пор.
Застер 6, 2-3). Як кажеться:
Знання надимає, любов будує (1 Кор 8, 1).
Підступність знань
[1627]
73. Коли Франциск сидів був перед вогнем для того, щоб зігрітись, той
новіцій знову почав докучати з питанням про псалтир. Франциск йому
відповів: "Коли отримаєш псалтир, зажадаєш і забажаєш бревіарій; маючи
бревіарій ти встановишся на кафедрі як прелат і скомандуєш твоєму
брату: "Гей, принеси мені сюди бревіарій!""
І кажучи ці слова, Святий, розпалений в дусі, зібрав попіл і посипав
ним собі голову, кажучи сам собі: "Я, бревіарій! я, бревіарій!" І
коли повторював цей оклик, якби мусував голову.
Франциск довірився йому: "Брате, я також був спокушуваний мати книги.
Щоб пізнати волю Господню щодо цього, я взяв книгу, в якій написані
Євангелії Господні і молив Його, щоб Він показав свою волю за першим
відкриттям книги. Коли я закінчив молитись, за першим відкриттям книги,
я побачив ці слова Христа:
Вам дано пізнати тайну царства Божого, але іншим вона пропонується в притчах (Мт 4, 11).
І додав: "Багато тих, хто залюбки підносяться до знань; але блаженний
буде той, хто зробиться безплідним з любові до Господа Бога".
Свідоцтво Жака з Вітрі
(Jacobi Vitriacensis)
Sermones ad Fratres Minores
[2262]
5. Де-котрі, нещасні й безросудні, у пошуці якогось оправдання для
власної ліні, стверджують, що не треба прикладатись до навчання, але що
більше певніше, щоби брати залишались у покорі їхньої простоти, тому що
знання надимає (1 Кор 8, 1) і багато культури робить безглуздим. Цим
відповідаємо, що також й інші чесноти припадково можуть підштовхнути до
гордості; бо без любові не приносять користі, більш того, часто
затримують шлях. Потім, якщо мають в зневазі засвоєння і наповнення
словами Писання, то як будуть в змозі пізніше їх вимовляти?
... Якщо, отож, простий брат не блищить проникливістю розуму, нехай
доповнить жаром навчання брак таланту. Нехай не червоніє жебрати хліб
Божого слова де може і запам"ятовувати кожного дня принаймні одне добре
слово. Ми бачили багатьох, що були розумом нетямущі, робити набагато
більші поступи від інших, які, зарозумілі із-за їхніх сил та їхньої
інтелігентності, не хотіли залежати в нічому від інших...
