Окрім христоцентризму, особливе місце в думці Дунса займає його навчання про Непорочне Зачаття Пресвятої Діви Марії. Августин, Тома Аквінський, Бонавентура з Баньйореджо, інші авторитети богослов"я того часу відкидали Непорочне зачаття і з цього приводу можна було бути оскарженим в єресі. Догмат про універсальність Христового відкуплення був проголошений у відношенні до всіх, без винятку, тому не сприймалося поглядів про Непорочність зачаття Марії. Універсальність спасіння закладала також універсальність первородного гріха. Висуваючи свою теорію про випереджуюче спасіння Марії, Йоан рятував як універсальність відкуплення, так і збереження Марії, Богородиці, від будь-якої плями первородного чи іншого гріха. Цю доктрину будуть боронити послідовники його школи, аж поки не буде оголошено догмат про Непорочне Зачаття Марії в 1854 р.

***

Христоцентризм Шотландця не вичерпується в твердженням про причину втілення, але зумовлює все його богослов"я про створення та людину зокрема. Все створіння, все суще підпорядковане Христові, а через Нього Богові, дякуючи спільному творенню містичного Тіла та повернення у ньому до нескінченності Бога.

Людина створена на образ Божий, тому призначена до утотожнення з Христом, а через це і до взяття участі в Божому житті, зараз і у вічності.

Так як призначенням людини є утотожнення з Христом і брання участі у внутрішньому житті Бога, людина була відповідно упорядкована. Тобто її інтелект і воля наставлені на нескінченність. Крім того людина обдарована природнім прагненням щастя і "серцем, вчиненим для Бога, так що ніщо поза Богом не може цілковито його задовільнити".

Це щастя в Богові, яке полягає на участі в Божому житті, є зі своєї сутності надприроднє і може бути осягнуте тільки дякуючи благодаті. Звідси проблема благодаті як дару та природнього прагнення, яке не може бути чимось неможливим, а значить може бути заспокоєним; проблема розв"язана дякуючи тому, що Бог задарма покликав людину до убожествлення в Христі.

Благодать, участь в Божому житті, може ототожнюватись тільки з любов"ю, бо "Бог є любов"ю" (caritas). Істотою щастя, до якого керується природнє прагнення людини, полягає в любові (caritas), є життям в любові, в той час як для св.Томи щастя полягає в пізнанні (згідно з грецьким ідеалом контемпляції, огляданні).

***

Щастя це участь в житті Божому, участь, що зумовлене пізнанням, але яке реалізується в любові. Щастя це участь в Христі, через участь в Його Божому синовстві та в Його житті у Трійці.

Це брання участі є благодаттю, що уділяється людині через святі таїнства. А вони, в свою чергу, це видимі знаки, через які Христос діє в своїй Церкві з метою втілення душ в єдність свого містичного Тіла. Є ще один аспект христоцентризму Доктора, для которого Христос - причина і ціль усього, що створене - є одночасно дорогою та універсальним чинником піднесення всього до Бога через людину, створену для нескінченної Любові і знаходячого в Ньому своє щастя. В такий спосіб Бог, підпорядковуючи все своїй любові, дає людині найбільше свідоцтво своєї любові до неї.

***

Христоцентризм та об"єднана з ним абсолютна першість Христа є головною віссю всього богослов"я Йоана Дунса Шкота. Часто ставилось питання: до якої філософічної та богословської течії можна приписати Витонченого Доктора? За традицією Ордену, належав би він до школи плотіно-августинської, як і святий Бонавентура та вся перша францисканська школа. А з другого боку, Дунс жив в епосі, коли особливо був популярний наново відкритий Арістотель, що знайшло відголос і в думці нашого блаженного. Так, наприклад, він полишає тезу про мотив втілення Божого Слова, а навіть йде проти неї, оборонюючи Непорочне Зачаття Богородиці Марії (яке не було популярне у той час). Вплив Арістотеля відчувається і у сфері розуміння та методології філософії й богослов"я. Бонавентура бореться з перипатецьким абстракціонізмом чи думкою про перевагу філософії над богослів"ям. Шкот навпаки, бажав створити богослів"я справді наукове, згідно з моделем силогізму Арістотеля, який дозволяє отримати впевнені висновки з очевидних припущень. Дякуючи цьому, богослов доходить майже до схем математичних доказів, на що вказує назва одного з трактатів - Theoremata.

Шкот захищає августино-францисканську тезу про першість любові (caritas) і проголошує прекрасну доктрину про неї, окреслюючи її як чисту любов, в той час як любов-пристрасть належить не до caritas, а до корисливої надії . Ця першість любові стає в богослів"ї Дунса першістю волі та свободи. Порівнюючи афективний розмах філософії та богослов"я св.Бонавентури зі сухим стилем філософії першості волі й абсолютної свободи, важко не зауважити зміну стилів: стиль Шкота став більш арістотелівський, ніж плотіно-августинським.

Як би там не було, Витончений Доктор опрацював гідний подиву богослівський синтез, який не є ані августинським, ані арістотелівським, але шкотським, позначеним генієм свого засновника.

***

Взято з: Leon Veuthey OFMConv, Jan Duns Szkot. Mysl teologiczna, (Biblioteka Instytutu Franciszkańskiego 3), Wyd. Ojców Franciszkanów, Niepokalanów 1988.