Клара залишила після себе мало письмових творів: Устав, 5 листів, Заповіт і благословіння помираючої Клари. Після канонізації святої була написана "Легенда святої Клари, діви" (близько 1256 року), в якій розповідається життя Клари: народження, життя в батьківському домі, зустріч з Франциском, втеча з дому, перші кроки на дорозі досконалості за прикладом Франциска, життя в монастирі, її чесноти та чудеса, убогість та побожність, смерть та канонізація. Ассізці до сьогоднішнього дня вважають, що це заступництво їхньої святої землячки врятувало місто від ворогів: в 1240 році від сарацинів і в 1241 році від рук Віталє ві Аверса, що стояв на чолі війська імператора Федеріко ІІ. Незважаючи на те, що монастир Сан Дам'яно знаходиться поза містом і має слабкі захисні споруди, вороги не вдерлись до середини, дякуючи молитві святої Клари, яка у відповідь почула запевнення Христа: "Я вас охороню завжди!" (Францисканські Джерела 3201нн). В Ассізі кожного року 22 червня святкується врятування міста за заступництвом Клари.

Вся величність Клари полягає в її святості, в її способі бути, в її "формі життя": свята жінка з активною та відважною особистістю, вільна та сильна. З її життя виділяються де-які характерні риси, які варто підкреслити.

Свідок Абсолюту

Через і в молитві Клара дозволяє, щоб Бог наповнював її Своєю присутністю, самим собою. Поставити на карту своє життя заради Христа, залишити все для Євангелія - все це провадить Клару до нового життя, яке відкритте не всім людям і по-людськи незрозуміле.

На службі Євангелія

Тісно пов'язати своє життя з Євангелієм, зробити з нього правило життя та компас в щоденних виборах. Прийняти Євангеліє - для Клари - значить належати до Христа, співпрацювати в спасінні Церкви. Клара живе євангелічним парадоксом: зі смерті народжується життя; з темряви розблискує світло; зі самотності промовляє тиша.

Вірна убогості

Клара ніколи не погодилась на якісь привілеї чи "знижки" щодо убогості. Більш того, власне суворе дотримання убогості вважає за привілей. Тому так строго вона говорить про убогість у вбранні, їжі, будівлях. В ній "убогість" та "свобода" стають синонімами: убогість, обрана з любові, дозволяє отримати весь всесвіт разом з Христом, дозволяє зосередитись на тому, що справжді важливе. Бо убогість це не що інше, як особа: сам Христос.

Живучи у спільноті

Любов, що єднає Клару з іншими сестрами, є видимим і конкретним знаком єдності в Богові. Кожна сестра це дорогоцінний дар, бо була створеною Богом і є предметом Його любові як неповторна особа. Вона перша в середньовіччі послідовно впроваджує ідею Sororitas - жодних соціальних класів чи поділів, взаємна відповідальність, участь в спільному житті, братерство, спільна праця. І це в монастирі, де більшість сестер походила з maiores - вищого суспільного класу.

Стиль контемпляції

Клара, замкнена в маленькому монастирі Сан Дам'яно, осягає саму есенцію життя через автентичне відношення в любові і повному дарі себе самої Богові. Чим більше людина заглиблюється в контемпляцію - тим більше вона стає правдивим свідком того, що контемплює. В цілій своїй духовній глибині Клара завжди залишалась вірною дочкою Церкви і часто припоминала про це свої співсестрам, заохочуючи до любові до Церкви та до послуху Папі Римському.

Увага до людини

В середньовіччі, серед вієн, убогості, хвороб та розпачі, Клара за святим Франциском каже "ні" грошам та владі. Коли молода людина залишала місто, щоб приєднатись до Франциска, вона переходила не географічний кордон, а ідеологічний і духовний: автоматично в центрі уваги було не місто, а особа, людина. Бо брати жили для людей та для Бога. Це саме робить Клара - живе поза містом, живе проти іделів владного суспільства. Це був виклик соціальним несправедливостям та викривленням. Немає maiores та minores - разом всі йдуть до єдиної цілі, до Бога. Вони не були maiores, бо не прагнули титулів, слави, влади і грошей. Вони не були, однак, і minores, бо відмовлялись від ненависті, заздрості та боротьби з maiores. Всі - люди, всі - діти одного Бога, всі - брати і сестри.