Реформи

Усі реформи францисканців були припинені відповідно до папських декретів в 1506 і в 1517 рр. Багато гілок Ордену, що виникли в результаті реформ, були повернені в загальне русло Ордену.

Серед тих, хто мав відношення до реформ усередині Ордена , відомі: Антоній Кастельджованні і Матіас Тіволі (1470 - 1490), ідеї яких придушувалися владою, як також Педро де Вілякресеса (1420), делля Капуччіала, Філіппе Бербегаль (1430), діяльність яких в Іспанії була зупинена в 1434 р.

Джоано де ля Пуебля (1480) і його учень Джоано де Гвадалупе лише підсилили сувору інтерпретацію Уставу. Його прихильники були відомі як Гвадалупяни.

Зміна політики стосовно реформованих частин Ордену торкнулося чернечих громад Італії в 1467 р.

Слід зазначити, що, не дивлячись на багато провалених реформ, францисканці ніколи не ухилялися від фундаментальних принципів Статуту. Вони ніколи не протестували проти безустанної інтерпретації Уставу зі сторони Ордену. Усе реформи можна описати, як більш чи менш вдалі спроби підняти ідеал св.Франциска, наблизиться до нього, а точніше, повернутись до нього. Всі реформи відрізнялись інтерпретацією волі святого засновника, особливо в такому делікатному питанні як убогість.

Розвиток Ордену

З моменту свого заснування, Орден поширювався повсюдно з великою швидкістю. У 1221 Орден нараховував близько 3000 ченців. У 1274 р. територія, на якій були спільноти братів, була поділена на 34 округи. Такий розподіл зберігався протягом XІ - XV ст.

У 1316 р. у 34 округах було 197 кустодій та провінцій і 1408 монастирів, у 1340 - 211 кустодій та провінцій і 1422 монастиря, у 1384 - 254 кустодії та провінції і 1639 монастирів.