Мир та добро!
 
Requiem aeternam...

Листопадове Memento

    Вже пройшло п’ятнадцять років відтоді.Той ранок запам’ятався мені. Я перебував тоді в новіціаті у Польщі, в Лєжайску. Зранку була Служба Божа в базиліці і священик на вступі повідомив про смерть отця Пасхаліса з України. Автокатастрофа. Перший наш брат з України, який відійшов до Господа. Мене це тим більше вразило, бо знав досить близько отця Пасхаліса. Розпочалось це досить давно. Він приїзжав на канікули в рідний Шаргород, я добре знав його численну сім’ю. Приміційна Меса в Шаргороді у роки відродження свободи. Потім кілька разів так сталось, що їздив з мамою отця Пасхаліса в Яршівку, щось привезти, в чомусь допомогти. З тих часів в мене збереглася одна-єдина фотографія з отцем Пасхалісом, яка дуже мені дорога. За якийсь час мене попросили поїхати в Збараж, де вже тоді був отець Пасхаліс, на один день. І Збараж мені припав до душі. Храм ще був закритий, в страшному просто стані, а Служби відбувалися в колишній Ленінській кімнаті. Кілька кінмнат, де жили брати. Все дуже просто, убого і дуже спокійно. Коли літом, після закінчення школи і ще перед постулятом, з’явився час, я вирішив знову поїхати в Збараж, але вже надовше. І так сталося.

    Там пройшов місяць мого життя, але місяць дуже корисного і гарного приготування до Ордену. Праця в монастирі, спільні молитви, душпастирська діяльність в самому Збаражі та навколишніх селах. Часто разом зі самим отцем Пасхалісом — при роботі, на молитвах. Проста й щира людина. Серед братів, як пізніше я взнав, його називали “овечкою Божою” за ці його риси. Відкритий на всіх людей, радісний, простий, євангелізував не тільки словами, але й самим собою, своїм стилем, своєю поведінкою. Але, дійсно, недовго він був моїм братом. Майже кожного разу, коли відвідую Шаргород і є вільний час, йду на цвинтар. Хто був, той знає, що це затишне і спокійне місце. І знайомих там щороку більше стає. Дивлячись на хрест, що стоїть на могилі нашого брата, молюся за нього. А іноді прошу, щоб, може, і він за нас вже молився...

    В суботу 7 листопада об 11 годині в Шаргородському парафіяльному костьолі св. Флоріана відбудеться Меса за нашого померлого брата. Запрошуємо всіх до спільної молитви про вічний мир для отця Пасхаліса.


бр.Патрик



Бр. Пасхаліс (Антоній) Немченко – священик


    Син Йосипа і Анни Огороднік, народився 20 жовтня 1964 року в Шаргороді на Вінничині. В 1981 року в родиннній місцевості закінчив десятирічну середню школу. В 1982-84 роках відбув  військову службу в лавах  Радянської Армії в Новояворівську на Львівщині.
    В 1985 року вступив до Дієцезіальної Вищої Духовної Семінарії у Ризі (Латвія). В 1986 року підпільно вступив до Ордену Менших Братів польської Провінції Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії в Кракові. В 1987 року в Городківці зложив перші чернечі обіти. Через чотири роки, в 1991 року, в Городківці, зложив Богу довічний обіт: послуху, убогості та чистоти.
    27 травня 1990 року в Ризі у Латвії в храмі св. Альберта з рук еп.Вільгельма Нюкшса прийняв священицький сан. 10 червня цього ж року, у своїй родинній парафії в Шаргороді, звершив Приміційну Службу. "БОГУ - СЕРЦЕ, ЛЮДЯМ - УСМІХ, СОБІ - ХРЕСТ!" - ці слова бр. Пасхаліс вибрав як свій життєвий девіз на священицькій та чернечій дорозі і дійсно так було.
    В 1990-92 роках працював настоятелем парафії в с. Яршівка і м.Томашпіль. Окрім душпастирства, займався будівництвом храму у Яршівці, а в Томашполі відновленням костелу під керівництвом свого настоятеля бр. Мартиніана Дажицького. 3 1991-92 року бр. Пахаліс, на прохання епископа, святої пам'яті Яна Ольшанського, розпочав душпастирську послугу на Сході України (Донецьк, Макіївка, Артемівськ, Горлівка, Червоноармійськ, Шахтьорск) разом зі своєю рідною сестрою Марією Немченко (тепер с. Марія з Місійного Згромадженння Служниць Святого Духа). Протягом року, щомісяця, на один тиждень вони вирушали в дорогу. Місійна мандрівка розпочиналась вже в потязі Львів - Донецьк, там бр. Пасхаліс використовував кожний момент, щоб розповідати подорожуючим про Любов і Боже Милосердя. Прибуваючи до Донецька і тримаючи в руках адреси віруючих, вони терпеливо їх шукали. Які ж зворушливі і гостинні серця їх приймали.
    Сльози радості були помітні у старших людей, які дякували Богу, що дочекались священика на Сході. Залишаючись у тих сім'ях, бр. Пасхаліс відправляв Службу Божу, уділяв інших Таїнств, а Марія проводила катехези. Протягом тижня їздили від сім'ї до сім'ї, а в неділю вірні приїзджали до Макіївки, до сім"ї Вінницьких, і там проводилась недільна Літургія.
    В квітні 1992 року бр. Тадеуш Лучак з польської Провінції Непорочного Зачаття ПДМ, котрий працював в Шаргороді, також відвідав вірних в Макіївці разом з Наталією Кушнір (тепер с. Радослава з безхабітового Згромадження Малих Сестер Непорочного Серця Діви Марії). В травні того ж року були помітні вже перші плоди служіння. Молода пара прийняла Таїнство Подружжя, а четверо дітей прийняло Перше Причастя. Потім у Донецьк приїхав працювати о. Ярослав Гіжицький ТСhr. Пройшов деякий час і вірні мали свою капличку, а тепер вони прославляють Бога в новому храмі під опікою св. Йосипа Ремісника. Божі сіячі приготували землю і щедро сіяли Слово Боже, тому Господь щедро винагородив їх.
    4 травня 2002 року в Україні була встановлена нова дієцезія Римсько-католицької Церкви на Сході України, Харківсько - Запорізька. До неї тепер належить Донецький Деканат, в якому є 7 парафій (Донецьк, Червоноармійськ, Краматорськ, Макіївка, Артемівськ, Горлівка, Єнакієве).
    В червні 1992 року бр. Пасхаліс отримав скерування до праці в Збаражі, де він працював до 7 листопада 1994 р.
    7 листопада 1994 року, по чотирьох роках служіння Богу і людям, несподівано обірвалось життя бр. Пасхаліса, священика Ордену Менших Братів. Загинув він в нещасному випадку біля хутора Мареничі, їдучи автомобілем зі Збаража до Шепетівки, з ймовірної причини ожеледиці на дорозі.
    Небагато часу він був сином для своїх батьків; небагато часу він був братом для своїх братів та сестер; небагато часу він був другом для своїх друзів; небагато часу він був братом для своїх співбратів; небагато часу він тішився своїм священицьким життям; небагато часу його вірні мали як духовного провідника, тому нехай йому буде вічна пам'ять в серці кожного з нас.

(Схематизм Провінції Св. Архангела Михаїла OFM, Житомир 2006, 230-231)


  Допомога
Буду радий Вашим зауваженням, питанням, думкам.
:)

Система Orphus

Відвідайте офіційну сторінку Провінції францисканців в Україні - www.ofm.org.ua


Copyright 2009 бр.Патрик Оліх, францисканець :)